хологiчних феноменiв, та це у не основним, а лише допомiжним
моментом глибинно-психологiчного пiзнання, яке перебувау в
царинi уваги психологiчноє практики. Тому справжня сутнiсть
практичноє психологiє виявляуться в єє рiзновидi - психокорек-
цiйнiй практицi, результатом якоє у рефлексивнi знання.

Якщо в психологiчнiй службi, повязанiй з утiленням знань,
психолог не сповна вiдповiдау за кiнцевий результат у звязку
з опосередкуванням його iншими людьми - педагогом, дирек-
тором школи (чи виробництва), то психологiчна практика вiд
самого початку органiзовууться психологом i ним же забезпе-
чуються промiжнi та кiнцевi результати. Найбiльш виражени-
ми у два рiзновиди психологiчноє практики: iндивiдуальне кон-
сультування та групова психокорекцiя. Саме в психологiчнiй
практицi у можливiсть забезпечити iндивiдуально-неповторний
результат, наближений до потреб субукта та до iндивiдуально
неповторних особливостей його психiки.

Таким чином, ми вийшли на специфiчнiсть практичноє пси-
хологiє порiвняно з академiчною - це ЄЄ можливiсть забезпечу-
вати рефлексивнi знання, спрямованi на розумiння iнди-
вiдуальноє неповторностi особистiсноє проблеми субукта, єє гли-
бинно-психологiчних передумов.

Отже, одна з проблем практичноє психологiє - можливостi
розвитку такоє ЄЄ ланки, як психокорекцiйна практика, набуття
нею науковоє самостiйностi завдяки цiлiсному пiдходовi до розу-
мiння психiки субукта в удностi виявiв свiдомого й несвiдомого та
специфiчнiсть результатiв у виглядi рефлексивних знань, що
мають досвiдний характер i лежать в основi мудростi субукта.

Зрозумiло, коли йдеться про специфiчнiсть практичноє пси-
хологiє, то не можна обминути проблему єє методiв. Практична
психологiя, як i кожна практика загалом, мау обуктивувати
внутрiшнi якостi предмета взаумодiє. Тому наступна пробле-
ма - дiагностика й методика процесуального пiзнання глибин-
них аспектiв психiки субукта.

Особливостi реалiзацiє методiв залежать вiд теоретичноє орi-
унтацiє психолога та вiд його дiагностико-корекцiйних можли-
востей, якi прямо залежать вiд зкоригованостi особистiсних
якостей самого психолога. Це важливо для психологiчноє прак-
тики, результати якоє так само безпосередньо повязанi з адек-
ватнiстю сприймання психологом поточного матерiалу в
ситуацiє "тут i тепер". На результатах психологiчноє практики
позначаються професiйний досвiд психолога, володiння ним iн-
струментальними можливостями процесуальноє дiагностики та
єє злиття з корекцiую. На наш погляд, проблемою у як перше,
так i друге. Сьогоднi це iстотне гальмо в розвитку психологiчноє
практики, бо вiдсутнi фахiвцi в цiй галузi, якi б масово готували
психологiв. Для цього потрiбна передусiм Єхня особистiсна пси-
хокорекцiя, привласнення в самiй психологiчнiй практицi спе-
цифiчних навичок та вмiнь у галузi психологiчноє практики, що
не пiддаються лише рацiональному Єх засвоунню.

Психодiагностика в психологiчнiй практицi дуже залежна
вiд теоретичних передумов дiй психолога. Дiагностувати в пси-

хологiчнiй практицi можна лише в разi володiння теорiую, яка
допомагау вибудовувати гiпотезу та ЄЄ багаторiвневе перспровi-
ряти. Психодинамiчний пiдхiд - цс цiлiсне бачення людини в
єє свiдомих i несвiдомих виявах, а не орiунтацiя на дискретнi
характеристики. Психодинамiчна теорiя уднау в собi певнi те-
оретичнi пiдходи, якi грунтуються на тiй чи тiй психологiчнiй
практицi науковцiв. Вона виросла на груповiй психокорекцiє, в
якiй реалiзуються закони позитивноє дезiнтеграцiє та вторинноє
iнтеграцiє як у груповому, так i в iндивiдуально-особистiсному
планах. Саме цi закономiрностi диктують реалiзацiю психодi-
агностичних прогнозiв багаторiвневе та богаторазово, з числен-
ними уточненнями в груповiй ситуацiє глибинно-особистiсного
пiзнання єє учасникiв. Потреба глибинно-особистiсноє каузаль-
ностi в пiзнаннi психологiчних труднощiв спiлкування учасни-
кiв корекцiє пiдмiнюуться в практичнiй психологiє констатацiую
фiзiологiчних змiн, нерiдко iз застосуванням приладiв, що фiк-
сують результати. Це близьке до вульгарно-матерiалiстичного
пiдходу до розумiння психiки.

Розвитковi психологiчноє практики не сприяють i спроби
визначення предмета психокорскцiйного впливу через пара-
метри норми та вiдхилення в оцiнцi поведiнки клiунта. Так,
Г. С. Абрамова пише: "Вплив вiдбувауться на основi теоретич-
ного уявлення про норму вчинкiв, про норму змiсту пережи-
вань, про норму перебiгу пiзнавальних процесiв, про норму
висування цiлей у тому чи iншому конкретному вiковому перi-
одi..." 3 iншими словами, "психолог, що займауться корекцiую,
працюу за схемою: а) що уi, б) що мау бутиi, в) що потрiбно
зробити, аби стало те, що мас бутиi" . Тим бiльше, що "пси-
холог часто претендуу на роль носiя цiує норми - "роби як я!"

Наша стурбованiсть породжууться фактом визначення нор-
ми самим психологом, а людина до цього практично не мау
нiякого